Пятница, 21 июня, 2024
ГлавнаяАктуальноІндекс Корнацьких

Індекс Корнацьких

25-річна війна з бандою під назвою «Влада» як спосіб збереження бізнесу і людської гідності.

Неспростовні докази  мертвого стану верховенства права в Україні. 

 

Ця непересічна історія адресується переважно зарубіжним партнерам України, що багато років поспіль опікуються долею верховенства права в Україні. Також вона буде цікавою і дуже корисною для потенційних іноземних інвесторів, яким українські можновладці без кінця «пудрять мізки» небачено привабливими перспективами бізнесу в Україні.

 

А в реальності ось як. «Тепла зустріч» українськими можновладцями інвестицій Корнацьких у агробізнес почалася влітку 1998 року, тобто двадцять п’ять років тому.

 

З того самого дня, коли у органах влади стало відомо про наміри понад 500 мешканців села Чаусово-2 Первомайського району Миколаївської області продати земельні паї Корнацьким.

 

Покупцями були мої батьки-колгоспники Корнацький Олексій Вікторович та Корнацька Клавдія Павлівна. Я був іноземним інвестором – оскільки кошти на інвестиції були надані батькам мною, на той час іноземним громадянином.

 

Керівники районної та обласної державних адміністрацій, управлінь сільського господарства, органів юстиції, прокуратур як тільки узнали про нечуваний факт масового викупу паїв, гуртом кинулися скликати збори селян і «пресувати» їх щоб відмовилися від таких намірів.

 

Комуністична пора на той час закінчилася, восьмий рік тривали ринкові реформи, вже два роки як була прийнята нова Конституція, Україна була проголошена демократичною і правовою державою.

 

То чому ж вони так повели себе?

 

Головні причини були тими ж, що і досі є головними причинами усіх без винятку проблем України.

 

Перша – такою була так звана політична еліта, тобто усі хто був при владі. Сталіністи, нашвидко перефарбовані у демократів та запрограмовані на виконання «установок», «вказівок», а не законів.

 

Друга – вже тоді в Україні не діяли засадничі конституційні норми і принципи – з принципами верховенства права і найвищої юридичної сили Конституції включно. «Еліта» помножила їх на нуль і похоронила від самого початку незалежності, підмінивши у правозастосувальній практиці реальний зміст приписів Основного закону його грубо неналежним, протиправним тлумаченням.

 

Не діють конституційні норми і принципи – відповідно не діють легітимні закони. Їх теж, за аналогією з неналежним тлумаченням Конституції, так само неналежно, протиправно тлумачать.

 

Друга причина була прямим наслідком першої, результатом «якості еліти». Вже тоді «у владі» діяв  «подвійний стандарт»: у законах для піару пишемо те що красиво звучить – на практиці застосовуємо вигідне для себе  тлумачення закону, байдуже що протиправне.

 

У випадку «чаусянської земельної епопеї» чиновники повністю ігнорували загальновідомі норми і принципи Конституції України, що гарантували право власності, а вслід за тим і діючу норму законодавства про те що право на земельну частку(пай) може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

 

І керувалися офіційним протиправним тлумаченням законодавства. Свою протидію інвестиціям Корнацьких вони пояснювали тим, що викуп однією сім’єю значної кількості земельних паїв  начебто неможливий, тому що законодавство забороняє громадянину України мати у приватній власності понад 100 га орної землі.

 

Це один із класичних прикладів пересмикування «елітою»  реального змісту законодавства: обмеження стосується одних правостосунків, а його застосовують до зовсім інших.

 

Щодо граничної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватній власності громадянина обмеження існувало.

 

А щодо кількості земельних часток(паїв) у власності громадянина, а тим паче у спільній власності подружжя, жодних обмежень не було!

 

Обмеження стосувалося земельних ділянок і приватної власності. А Корнацькі купували земельні частки (паї) в землях колективної власності. Це інша форма власності, за правовою суттю це спільна часткова власність членів КСП.

 

Обмеження у 100 га загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватній власності одного громадянина жодного відношення до обсягів набуття у власність прав на землю колективної власності (тим більше набуття у спільну власність подружжя, а не одного громадянина) не має, а земельні частки(паї) з відповідними Сертифікатами та земельні ділянки є суто різними предметами правочинів.

 

Відтак жодних юридичних перешкод для викупу паїв не існувало, мої батьки як члени КСП, маючи першочергове право на купівлю паїв у цій спільній з односельчанами власності, мали повне право купувати їх без обмежень.

 

Що вони і зробили. На надані мною кошти вони до наявних двох своїх власних земельних часток(паїв) абсолютно законно купили 519 земельних часток(паїв) інших членів КСП. Разом з відповідними Сертифікатами як правовстановлюючими документами, які стали невід‘ємною частиною договорів купівлі-продажу.

 

Всі договори були належним чином нотаріально посвідчені, зареєстровані, була здійснена державна реєстрація переходу права власності на земельні частки(паї).

 

Чи варто пояснювати, що означає вже сам цей факт – вчинення сотень нотаріальних і реєстраційних дій. Якби у нотаріуса в умовах шаленої протидії з боку органів влади цій кампанії з викупу паїв був бодай найменший сумнів у їх законності, вони ніколи б не були вчинені.

 

Бо найменше порушення – і «показове на всю країну» покарання, позбавлення права зайняття нотаріальною діяльністю та тюрма.

 

Натомість попри всі перевірки нотаріус не отримала навіть зауваження – всі понад 500 правочинів та реєстраційних дій були вчинені у повній відповідності до діючого законодавства.

 

Викуп паїв тривав мало не два роки. За долари, що сплачувалися за земельний пай, можна було купити 2-3-кімнатну квартиру в райцентрі або кілька домоволодінь у селі, плюс продавцям гарантувалася довічна рента.

 

Після того як таке стало відомо, за додатковим отриманням паїв звернулися близько вісімдесяти осіб, що з різних причин не брали участь у приватизації. В установленому порядку було проведено додаткове розпаювання, серед тих хто дійсно мав право на участь у приватизації поділили всю без залишку нерозпайовану бувшу колгоспну землю – з резервним фондом включно. Всі отримані внаслідок «додаткового розпаювання» земельні паї також були продані Корнацьким.

 

Крім земельних паїв, мої батьки викупили також 100% майнових паїв членів КСП, ставши таким чином їх правонаступниками і по всіх земельних, і по всіх майнових правах.

 

Між тим з грудня 1999 по квітень 2000 року органи влади на виконання указу Президента України від 03.12.1999 року N1529/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» розгорнули кампанію ліквідації КСП.

 

Як тільки в українському законодавстві появляється термін «реформа», «реформування», це майже стовідсотково означає черговий тяжкий злочин проти народу.

 

Так і цього разу. Цинічне посилання в указі на частину четверту статті 13 Конституції України, згідно якої держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та встановлює їх рівність перед законом, на практиці обернулося рівно протилежним – безпрецедентним за масштабами порушенням майнових прав цілої соціальної верстви українців. Селянства.

 

Районні чиновники, на яких теж тиснули «зверху», адміністративним тиском примушували селян та керівників КСП не пізніше як до кінця квітня 2000 року прийняти рішення про припинення існування їхніх колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) як юридичних осіб.

 

Це був тяжкий злочин можновладної «еліти» проти селян, оскільки КСП як юридичні особи формально-юридично були суб‘єктами всіх земельних і майнових прав колективу КСП. Як тих що приватизувалися, так і тих що за злочинною офіційною концепцією начебто не підлягали приватизації.

 

Тобто реальними правовласниками були члени КСП, а правопосвідчуючі документи – Державні акти на право постійного користування землею, на право колективної власності на землю, документація на тваринницькі ферми, польові стани, господарські водойми (ставки), полезахисні насадження (лісосмуги), об’єкти інженерної інфраструктури, різні проектні матеріали тощо – були оформлені на КСП.

 

При ліквідації КСП як юридичних осіб ці чисельні майнові права членів КСП вартістю в мільярди доларів «зависали у повітрі» та попадали в повну залежність від можновладців.

 

Навіть у випадках, коли правонаступниками КСП ставали новостворені приватні сільськогосподарські підприємства. Механізми переоформлення прав на вищезазначені активи не працюють і досі, натомість можновладці за хабарі «продають» агробізнесу те що по праву належить власникам земельних і майнових паїв.

 

Але нові приватні агропідприємства далеко не завжди ставали правонаступниками КСП. Здебільшого вони створювалися «з нуля» для оренди паїв, і тому не були правонаступниками ні КСП, ні власників паїв.

 

У таких випадках все неприватизоване майно і майнові права членів КСП, формально прив‘язані до КСП як юридичної особи, при тому що після ліквідації КСП де-юре залишалися колективною власністю власників паїв, де-факто ставали безхазяйним і попадали в лапи можновладців-корупціонерів.

 

Тому продовження існування КСП як юридичних осіб було для членів КСП-власників паїв надзвичайно важливим. У форматі загальних зборів члени КСП могли вирішувати всі питання розпорядження своїми активами, зареєстрованими на КСП і тими, що були визначені законом як такі що належать КСП. Тоді коли внаслідок ліквідації КСП вони такої можливості фактично позбавлялися.

 

Все це важливо знати щоб розуміти, чому 16 червня 2000 року подружжю Корнацьких як власникам 519 земельних часток(паїв) на їх вимогу було оформлено один на двох Державний акт на право приватної власності на землю загальною площею 1753, 97 га.

 

Після викупу паїв лише у покупців, тобто у подружжя Корнацьких, у двох осіб із понад п’ятисот, залишився юридичний зв’язок з КСП. Лише вони залишилися  правовласниками всіх неприватизованих активів, належних до продажу паїв членам КСП але оформлених на КСП, і тільки вони могли прийняти рішення про ліквідацію КСП.

 

Попри те що припинення існування КСП не означало б припинення прав Корнацьких на зареєстровані на КСП активи, воно означало б величезні ускладнення у володінні, користуванні та розпорядженні ними, у їх переоформленні у приватну власність. І тому Корнацькі звісно що були категорично проти такого незаконного і шкідливого рішення.

 

Між тим з боку районної державної адміністрації тривали  настирливі вимоги прийняти рішення про ліквідацію КСП, та погрози «вжити заходів».

 

Існувала реальна небезпека ліквідації КСП в позаправовий спосіб (завдяки принциповій позиції Корнацьких воно все-таки не було ліквідовано), під загрозою був Державний акт на право колективної власності на землю, який після викупу паїв належав Корнацьким як і земля колективної власності та всі інші майнові права продавців паїв.

 

З огляду на вищезазначені обставини Корнацькі подали заяви про виділення належних їм земельних часток(паїв) у натурі (на місцевості) одним масивом та видачу їм одного на двох Державного акту на право власності на землю.

 

І тут «постало ребром» питання: «А якої власності»?

 

Без жодного сумніву, це було право колективної власності на землю. Власники 100% земельних часток(паїв) членів КСП Корнацькі були суб‘єктами права колективної власності на землю, і навпаки, земля колективної власності була об’єктом права власності Корнацьких як власників земельних часток(паїв).

 

Це право виникло у понад 500 членів КСП у 1995 році у відповідності до приватизаційного законодавства внаслідок так званого роздержавлення землі місцевого колгоспу та її передачі у колективну власність членів КСП, і було посвідчено Державним актом на право колективної власності на землю від 27.11.95 року серії МК, реєстраційний N17 у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю.

 

Після цього члени КСП поділили землю на земельні частки(паї). До поділу на частки(паї) колективна власність була за правовою природою спільною сумісною власністю, після поділу на частки(паї), які згодом викупили Корнацькі, колективна власність за правовою природою стала спільною частковою. Але залишилася колективною власністю.

 

Тому, на моє переконання, цілком правильно і законно було б видати Корнацьким одного на двох Державного акта на право колективної власності на землю. Ні Конституція, ні діючі закони України цього не забороняли.

 

Але органи влади відмовилися це зробити, пославшись на формальну причину: Інструкція Держкомзему про порядок складання державних актів на право колективної власності на землю передбачала можливість їх видачі тільки підприємствам, створеним на базі КСП. Фізичній особі-власнику паю, групі власників паїв, у тому числі подружжю що мають паї у спільній власності як суб‘єкту права спільної власності, на думку чиновників, видача такого Державного акта була неможливою. Тому що Інструкція такого не передбачає.

 

Це ще один типовий приклад свавілля чиновників: у правозастосувальній практиці вони керуються не легітимними законами, як зобов’язані відповідно до Конституції, а написаними ними самими підзаконними актами, здебільшого протиправними. В даному випадку Інструкція Держкомзему була поставлена вище закону, конституційних прав громадян і принципів верховенства права.

 

Для цього існувала неофіційна і протиправна, але «вагома» причина. Вже тоді негласна позиція «еліти» полягала у невизнанні права колективної власності на землю як такого, що не було передбачено новою на той час Конституцією України.

 

Це ще один класичний приклад ігнорування принципів правової держави, з принципом верховенства права включно, грубо протиправного тлумачення українськими можновладцями Конституції та законів України, який практикується ними й досі.

 

Вони не визнавали і не визнають прямо не прописаних в чинному законодавстві прав, що раніше виникли, навіть попри імперативну норму частини першої статті 22 Конституції України, якою встановлено: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними».

 

Ради справедливості й повної ясності варто зазначити, що прямо встановлених Конституцією і визначених законами України прав людини і громадянина вони теж не дотримуються. Вони «визнають» їх лише на словах, а на практиці плюють на них і ноги об них витирають, яскравим прикладом чого і є  «Справа Корнацьких».

 

Тож органи влади відмовилися видати Державний акт на право колективної власності на землю, натомість після затвердження відповідного проекту та перенесення в натуру меж земельних ділянок прийшли до висновку, що Інструкція дозволяє їм видали подружжю Корнацьких одного на двох Державного акта на право приватної власності на землю загальною площею 1753,97 га.

 

16 червня 2000 року такого Держакта було видано. Це рішення не було протиправним і шкідливим для Корнацьких, врешті-решит поділена на частки колективна власність і поділена на частки спільна приватна власність  мало чим відрізняються одна від одної, тому ми не стали оскаржувати його.

 

Схоже що відкритість, прозорість, публічність дій Корнацьких по викупу земельних та майнових прав селян, а в особливості бездоганно законні дії нотаріуса з посвідчення понад 500 договорів купівлі-продажу паїв, на той час вже змусили «господарів Миколаївщини» усвідомити безперспективність спроб зламати Корнацьких. На третьому році «Справи Корнацьких» адміністративний та силовий тиск на інвесторів дещо затих.

 

Але як виявилося, ненадовго. Невдовзі до війни проти бездоганно законослухняного інвестора  долучилася «важка артилерія».

 

28 серпня 2000 року до Первомайського району Миколаївщини приїхав Президент України Кучма. Узнав про факт викупу однією сім‘єю «цілого колгоспу» і сходу, не розбираючись, назвав це незаконним.

 

Більше того, перед  гуртом людей яких зібрали на зустріч з ним заявив, що «є закон який забороняє купувати землю», і тут же дав указівку супроводжуючим його прокурорам та іншим силовикам  «піймати тих хто скупив паї, кинути їх за грати, а землю відібрати і повернути людям».

 

Що у цих поступках Кучми найбільше вражає, так це не бандитська поведінка «гаранта Конституції» – вона тоді була для нього буденною.

 

Вказівку розправитися з Корнацькими Кучма віддавав за вісімнадцять днів до викрадення і убивства Георгія Гонгадзе. Це після цього звірячого злочину, який став всесвітньо відомим, Кучма злякався, притих і зачаївся, а напередодні він творив усе що хотів.

 

Вражає те, що президент держави був юридично безмежно тупим і необізнаним, не володів самими елементарними знаннями законодавства, не знав навіть правових актів, які сам підписував. Адже ж саме згідно указу Кучми від 10.11.94 року N666 земельні паї були предметом вільної купівлі-продажу –  без жодних обмежень по кількості.

 

Як і у випадку з Гонгадзе, після вказівки відмороженого на всю голову очільника держави жорна каральних органів швидко закрутилися на її виконання. Прокуратура, міліція, СБУ, податкова міліція порушили кримінальні справи, почалися сотні допитів, обшуки, виїмки документів тощо.

 

Прокуратура подала до суду позов щодо визнання Державного акта від 16.06. 2000 року недійсним.

 

Кучма, повернувшись з Миколаївщини до Києва, на продовження «Справи Корнацьких» видав 14 вересня розпорядження щодо проведення по всій країні перевірки фактів купівлі-продажу земельних паїв. Перевірка показала, що паї хоч і не в таких масштабах, як у Чаусово-2, але продаються-купуються.

 

Вільний земельний ринок явно не входив у плани привладної банди Кучми –  вони ще не придумали як повигідніше для себе прибрати до рук селянську землю. Тому після інциденту з Корнацькими і після виявлення фактів продажу паїв по всій країні вони проштовхнули у Верховній Раді закон про заборону з січня 2001 року обігу земельних паїв. А через рік і земельних ділянок для товарного виробництва, встановили так званий мораторій.

 

Прикро це визнавати, але саме «чаусянська земельна епопея», по суті еталонний взірець цивілізованого інвестування та  прозорих ринкових стосунків, підштовхнула злочинну українську «еліту» до цього грубо антиринкового рішення та ганебного попрання конституційних прав мільйонів селян-землевласників. Яке було тотальним понад 20 років, і ще й досі існує у інших формах.

 

Нема жодного сумніву, що якби не вбивство Гонгадзе, яке затьмарило всі їнші тодішні події та різко приглушило розгул свавілля кучмівської бандовлади, Корнацьких порвали б у цури. Зробили б усе один-в-один до того, як наказав украй знахабнілий сатрап.

 

Але увага усього  світу до України скувала кримінальну активність чиновництва. Та і я не сидів  склавши руки, активно протидіяв незаконним «наїздам», тому досить скоро «органи» зрозуміли, що за неіснуючі земельні порушення кинути нас за грати та відібрати законно і чесно придбану землю не получиться.

 

Тоді обласний прокурор вирішив звинуватити нас у порушенні правил про валютні операції. Бо розраховувалися з селянами за паї в доларах.

 

І тут не вийшло. Я наперед подбав про те, щоб не підставитися, із селянами були укладені письмові договори на придбання за належні їм гривні та виплату доларів. І ця ідея накрилася.

 

Врешті-решт всі інші кримінальні провадження також були закриті, для звіту перед Банковою про бодай хоч щось зроблене на виконання вказівок президента можновладцям залишилося хоча б «виграти суд».

 

«Виграли». У січні 2001 року завідомо неправосудним рішенням, постановленим за жорсткою вказівкою «зверху», Первомайський суд визнав Державний акт від 16.06. 2000 року про право приватної власності подружжя Корнацьких на землю загальною площею 1753,97 га недійсним.

 

Це рішення суду можна брати в рамку і демонструвати в якості еталона «адміністративно-командного правосуддя». Воно вмотивоване точно тими ж нікчемними «аргументами», що і «правова позиція» Кучми та його посіпак з державних адміністрацій та силових органів.

 

Що існує обмеження загальної площі земельних ділянок у власності одного громадянина у 100 га сільгоспземлі.

 

Що Державного акта оформлено одного на двох –  а так начебто не передбачено Інструкцією Держземагентства.

 

Все. Жодного  іншого «порушення» при складанні та видачі Державного акта ні прокурор у позовній заяві, ні суд у рішенні не виявили і не навели.

 

Про те, що обмеження у 100 га сільгоспземлі у приватній власності громадянина жодним чином не стосується викупу Корнацькими земельних паїв, пояснено вище. Щодо видачі одного на двох Державного акта подружжю як суб‘єкту права спільної власності жодних заборон у законодавстві не існувало. Керуючись належним тлумаченням легітимного законодавства та принципами верховенства права, суд першої інстанції безальтернативно мав би відмовити прокурору в задоволенні позову.

 

Але рішення було прийнято чітко за «телефонним правом», а не за законом. Апеляціний і касаційний суди теж «взяли під козирок».

 

Державний акт не є правовстановлюючим документом, він лише посвідчує право, що виникає в момент здійснення реєстрації Державного акта. Правовстановлюючими документами на земельні частки(паї), а відтак і на відповідні земельні ділянки є законні приватизаційні рішення загальних зборів членів КСП, органів влади, та Сертифікати на право власності на земельну частку(пай).

 

Право власності Корнацьких на перших дві власних земельних частки виникло у них у 1995 році внаслідок приватизації, на всі інші – внаслідок правочинів з продажу-купівлі земельних часток(паїв) з Сертифікаатми у період з осені 1998 по травень 2000 року. При вчиненні правочинів з купівлі-продажу паїв Сертифікати стали невід‘ємною частиною цих правочинів.

 

Тобто земельні права Корнацьких, їх право власності на земельні частки(паї) з відповідними Сертифікатами та на відповідну розпайовану землю, виникло у них задовго до чергового посвідчення їхніх земельних прав Державним актом від 16.06. 2000 року, і абсоютно безвідносно до нього.

 

Виконуючи злочинне розпорядження Кучми, суди у 2001 році визнали Державного акта від 16.06. 2000 року недійсним. Одного лише Державного акта. Папірця. І тільки з формальних підстав.

 

Ні реєстраційного запису в Книзі реєстрації державних актів, який у певних випадках (але не у нашому випадку) має важливе юридичне значення, ні правовстановлюючого рішення сесії сільської Ради народних депутататів від 20.05.2000 року N20 про передачу Корнацьким у приватну власність і без того їх власнних 1753,97 га землі, яке є дійсним і досі, суд не скасовував.  Досі дійсними є також всі рішення загальних зборів членів КСП та органів влади про приватизацію (передачу в колективну власність) землі, в тому числі Державний акт про право колективної власності на землю від 27.11.1995 року, документи про розпаювання землі, Сертифікати на право власності на земельну частку(пай) та договори купівлі-продажу паїв.

 

Тож є той Державний акт про право приватної власності Корнацьких на землю, чи нема його, Корнацьким по великому рахунку байдуже. Бо він є лише правопосвідчуючим документом, а не правовстановчим.

 

Тому землевласники Корнацькі попри свавілля Кучми і його поплічників абсолютно законно продовжували подальше використання своєї землі за цільовим призначенням.

 

Я, ще будучи тоді іноземним громадянином, після впровадження «владою» явно неконституційного «мораторію» на обіг земельних часток(паїв)  та земельних ділянок для товарного виробництва, продовжив викупляти і те й інше на користь членів моєї родини – громадян України. Тобто продовжував інвестувати в Україну.

 

А можновладці, зловживаючи службовими повноваженнями, через СБУ, податкові органи, міліцію, прокуратуру і навіть криміналітет, продовжували  переслідувати нас.

 

Потім був буремний кінець 2004-го, Помаранчева революція, Ющенко-президент, Кучма в минулому, надії на зміни на краще.

 

Як і всі чесні українці я так прагнув тих змін на краще, що вирішив докорінно змінити життя і долучитися до розбудови нової України. Кинув успішний закордонний бізнес, припинив іноземне громадянство, відновив українське громадянство, переїхав із дружиною і молодшою донькою в Україну – працювати на Вітчизну.

 

Першим чином, як фаховий юрист та практикуючий земельний і аграрний інвестор, написав проект украй потрібного для селян і сільгоспвиробників закону про обіг сільгоспземель.

 

Приніс його на Банкову – бо був переконаний і вірив, що зміни на краще мали починатися звідти. Так воно й мало би бути, і весь багатостраждальний український народ сподівався на те ж саме.

 

Та не судилося. «Трипільська культура», музеї, вишиванки, черепки-глечики, безкінечне «моя нація» та інше бла-бла-бла замість швидких і рішучих юридичних дій по впровадженню верховенства права, по викоріненню  злочинної спадщини кучмизму поставили хрест на можливостях, які дав Майдан.

 

Ющенко,Тимошенко та їх «помаранчеві команди» не тільки не змінили умисно спотворену при Кучмі систему права з недіючими принципами правової держави – вони зберегли її, зберігши й можливості для подальшого зміцнення олігархату, корупції та беззаконня.

 

Корнацькі добре відчули це на собі. П‘ять років наполегливої юридичної роботи за часів Ющенка-президента по відновленню законності й справедливості в особистих земельно-правових питаннях, а також по припиненню ганебного феодального «мораторію» на обіг сільгоспземель, не дали жодних результатів.

 

А тиск з боку органів влади на сімейний бізнес Корнацьких не припинявся і навіть розширювався. Особливо великої шкоди було завдано агробізнесу і земельним правам Корнацьких шляхом умисного затягування реєстрації сотень договорів оренди землі.

 

Не зареєстрований договір – не маєш права обробляти землю. Обробляєш без договору – ти злочинець. Таке законодавство. Хоча насправді це злочини  можновладців, наслідки яких для нас тривають і досі.

 

У 2006-2008 роках злочинцям при посадах в органах влади також вдалося «зарубати» проект по виробництву будівельних матеріалів та спорудженню сучасного житла для селян, в який мною вже було інвестовано близько 2 млн.дол. США.

 

Відтак «п‘ятирічка помаранчевих» стала для Корнацьких, як і для всіх пересічних  українців, таким же втраченим шансом і народним горем, як і попередні роки незалежності.

 

А потім до влади замість латентних шкідників дорвалися явні бандити. Під назвою «донецькі». Цими одразу й рішуче було взято курс на захоплення усього без винятків, що можна захопити, «віджати». У тих хто з ними «не дружить» і публічно називає їх так як вони того заслуговують – щонайперше. Це якраз про мене.

 

На той час життя вже втягнуло мене в політику, брав активну участь у виборчих кампаніях, публікувався у медіа, відкрито називав політиків та інших можновладців по заслугах – шахраями, злодіями, бандитами тощо.

І «донецьких», і всіх інших.

 

Навесні 2011 року в одному з газетних інтерв‘ю я перетнув ще одну «червону лінію»: заявив, що в 2012 році буду обиратися народним депутатом України по одномандатному 132 виборчому округу. «Регіонали» вважали Миколаївщину своєю безроздільною електоральною вотчиною, тому таке рішення, з їх точки зору було зухвалим злочином проти них.

 

Мене  рішили «помножити на нуль», і першим чином – відібрати агробізнес. Обрали найпростіший шлях – звинуватити у неіснуючих злочинах, кинути за грати, а для заволодіння землею завершити «наїзд» Кучми.

 

Для цього, незважаючи на те з часу «подвигів Кучми» пройшло понад 11 років, у 2012 році винесли завідомо неправосудне рішення суду про скасування державної реєстрації Державного акту від 16 червня 2000 року, визнаного недійсним за вказівкою Кучми … ще у 2001 (!) році.

 

А далі та ж сама юридична трагікомедія, що і з Кучмою в 2000 році. Незаконно скасувавши  реєстрацію Держакту від 16.06.2000 року неправосудним рішення суду 2012 року  і зробивши відповідний запис у Книзі реєстрації державних актів, привладні злочинці рішили, що у такий спосіб вони … скасували земельні права К.П.Корнацької !

 

Важливо підкреслити, що у цьому черговому раунді розправи з чесними законослухняними людьми, які ведуть абсолютно прозорий бізнес, крім голів обласної та районної державних адміністрацій і їх заступників, керівників органів юстиції, міліції, податкової служби, судових, земельних, реєстраційни органів тощо були задіяні також «кращі сили» Миколаївської обласної та Первомайської міжрайонної прокуратур – з обласним і міжрайонним прокурорами та їх заступниками включно. І навіть Генеральний прокурор Украіни.

 

І всі оці  «державні діячі», від яких протягом багатьох років залежали долі величезної кількості людей, виявилися такою ж юридично тупою бидлотою,  як свого часу Кучма !

 

Вони вирішили, що скасувавши державну реєстрацію Державного акту від 16.06. 2000 року про право приватної власності Корнацьких на землю, вони тим самим скасували і роздержавлення та приватизацію землі у 1995 році, з донині дійсним Державним актом про право колективної власноі на землю від 27.11.95 року включно, і її розпаювання, і 519 нотаріально посвідчених та зареєстрованих договорів купівлі-продажу земельних часток(паїв) з відповідними Сертифікатами на право власності на земельні частки(паї)…

 

І навіть право на ту земельну власність, що законно належала О.В. Корнацькому, яку моя мати у повній відповідності до діючого законодавства успадкувала від свого покійного чоловіка після його смерті у 2008 році.

 

Тобто ці можновладні йолопи  уявили собі, що позбавили К.П. Корнацьку всіх земельних прав.

 

А відтак перейшли до дій по заволодінню вже «віджатою», на їх імбецильну думку, землею. Для цієї брудної злочинної роботи вищі можновладці залучили своїх підлеглих: миколаївський криміналітет, керівників Первомайської РДА, кількох місцевих бюджетних установ, земельні, реєстраційні органи тощо.

 

Видали розпорядження голови РДА про «віднесення» приватизованої землі «до земель запасу», склали списки 775 підставних осіб з числа «бюджетників» та криміналітету, та черговими розпорядженнями голови РДА цим підставним  особам, які до того ж не є селянами і не мають жодного права на отримання безоплатно у власність землі для ведення ОСГ, «надали безоплатно у власність земельні ділянки площею до 2 га для ведення особистого селянського господарства».

 

Насправді, безумовно, не із неіснуючих у природі біля Чаусово-2  «земель запасу», а як би із законно приватизованих та законно придбаних за договорами купівлі-продажу земель, які мають законного власника – К.П. Корнацьку. Земельні права якої супер-надійно встановлені й закріплені чисельними приватизаційними актами і документами, які ніхто ніколи не тільки не скасовував, а навіть і не оскаржував.

 

Тобто голова РДА «розпорядився» приватизованою землею. Що безспірно означає, що всі розпорядження голови РДА щодо «віднесення до земель запасу» та щодо «надання землі для ведення ОСГ у власність безоплатно» є нікчемними, вони не мають юридичної сили, у відповідності до них у підставних осіб не могло виникнути і не виникло жодних прав.

 

Орган юстиції – державна реєстраційна служба – за наявності в державних реєстрах чисельних відомостей про державну реєстрацію прав власності селян на сільгоспземлю біля села Чаусово-2, у тому числі про реєстрацію досі дійсного Державного акта від 27.11.95 року про право колективної власності на землю під Чаусово-2, та про державну реєстрацію понад 500 договорів купівлі-продажу земельних часток(паїв), розташованих там же, завідомо протиправно і незаконно на підставі нікчемних розпоряджень голови РДА вчинила нікчемні реєстраційні дії щодо неіснуючих «прав власності на землю», відповідно до чого «бюджетникам» та іншим підставним особам були видані нікчемні державні акти.

 

Абсолютно всі дії органів влади по «скасуванню» земельних прав Корнацьких та по «наданню землі бюджетникам» є нікчемними! Єдиний реальний наслідок цієї афери – це вчинення тяжкого злочину, це те що організоване злочинне угрупування чиновників та бандитів у вигляді тих «державних актів» отримало рейдерський пакет «документів» для захоплення землі та бізнесу Корнацьких !

 

Це ясно як Божий день будь-якій притомній людині, навіть  не-юристу – але не вищим українським можновладцям. В тому числі це не ясно президенту Зеленському, не ясно  міністру юстиції Украіни, не ясно десяткам інших державних інстанцій, до яких не раз направлялися належні звернення.

 

Особливо не ясно це судам, з Верховним Судом включно, що явно дружать із злочинцями, що платять хабарі, а не із законом. За брудне бабло злочинців суди вже понад 10 років (!) не тільки не вирішують примітивних з правової точки зору проблем, які в правовій державі мали б вирішуватися за лічені дні – вони ще й стараються допомогти злочинцям будь-що завершити рейдерство та захопити землю!

 

А як мало би бути, якби в Україні діяли принципи правової держави – з принципами верховенства права і найвищої юридичної сили Конституції України, з принципом невідворотності суворого покарання за злочини включно ?

 

Дуже просто: ніхто не виконав би незаконних розпоряджень. Ні Кучми, ні будь-якого іншого привладного ублюдка. Тому що вони не підлягають виконанню як такі, що не мають юридичної сили.

 

А якби серед чиновників знайшовся якийсь відморозок і таки виконав би незаконне розпорядження, або навіть застосував протиправне положення закону – це не мало б жодного юридичного значення і нікого ні до чого не зобов‘язувало б !

 

Але принципи правової держави, верховенства права і найвищої юридичної сили Конституції  України в Україні мертві ! Вони були «помножені на нуль» від самого початку незалежності – спочатку де-факто, а з 1997 року офіційно, одним з рішень чи не провідного гробовщика верховенства права в Україні – Конституційного Суду України.

 

Президент України Зеленський, попри те що він та його команда запевняють зарубіжних партнерів України про свої надзвичайні успіхи в царині верховенства права, насправді ні на йоту не змінили розбудовану всіма його попередниками, із Кучмою, Януковичем та Порошенком включно, систему беззаконня та свавілля в Украіні.

 

Неспростовним доказом  чого являється ця максимально стисло викладена лише одна частина 25-річного «ходіння по муках», що продовжуються, родини Корнацьких. Доки вони не скінчаться, говорити про дію в Україні верховества права буде недоречно.

 

Тому – «Індекс Корнацьких».

 

Далі буде.  

Аркадій Корнацький юрист, політик, народний депутат України VIII скликання

Поширити це:

Подобається це:

Подобається Завантаження…

Последние новости

Погода

Николаев
переменная облачность
22 ° C
22 °
22 °
56 %
2.2kmh
39 %
Пт
26 °
Сб
28 °
Вс
23 °
Пн
21 °
Вт
22 °
spot_img
Гороскоп на сегодня
Гороскоп на завтра
Материалы по теме

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь