Понедельник, 4 марта, 2024
ГлавнаяОбществоКрилата Серафима

Крилата Серафима

Тетяна ДАНИЛЕНКО, журналіст.

Був останній день жовтня. Сонячний, тихий, лагідний. І тут дзвінок — не стало нашої Сіми — Серафими Федорівни Сєнкевич. Пишу — і руки тремтять. Завмирає серце. Ми вже знали, що вона в лікарні, в реанімації. Хотілося вірити, що вона зі своїм бійцівським характером все здолає і видужає. Та не сталося.

…Перед моїми очима на стіні спальні — два букетики простих польових квітів і дивовижно-ніжний пейзаж — туманний ранок. Їх мені дарувала Серафима на дні народження. Для мене це був королівський дарунок. А цьогоріч вона ощасливила мене портретом. Останнім від неї…
Так, вона щедро наділяла усіх своїми «картинками». Саме так вона їх називала. Писала швидко і талановито — профі. Скільки її робіт подаровано музеям і галереям, вузам і лікарням! Скільки їх лишилося у миколаївців і гостей міста…

Щедра і самодостатня, якими тільки талантами не володіла! Шила унікально: з нічого могла зробити шедевр. У себе вдома придумала рамки для дзеркал і кухонні полички.

Її пейзажі сповнені повітря і сонця, піднімають настрій. Зелені Карпатські гори, яскраві молдавські кодри, рідні наші степові річки і квіти, Мигійські пороги і море. Вона дуже любила працювати на пленері: у Закарпатті, на нашій Кінбурнській косі і в Чорноморці на базі відпочинку художників. Дуже відповідально ставилася до написання портретів. Науковці, поети, актори, журналісти — усі щасливі, що мають від неї такі розкішні подарунки. Бо вона добивалася не лише фізичної схожості, а й передачі людської вдачі.

Здавалось би, скромна дівчина з багатодітної родини, що проживала в молдавському селі Олішкани, вона своє улюблене захоплення малюванням зробила справою всього життя. Непросто їй доводилося в Кишинівському художньому училищі, де викладання велося російською мовою, якою зовсім не володіла. Там же зустріла свою долю — фронтовика Михайла Ряснянського, який згодом став народним художником України.

Майже до останнього вона піднімалася в свою майстерню, бо вважала, що художнику, як і музиканту, треба постійно працювати. Була учасницею практично всіх виставок, що проходили в місті.

Про Серафиму Федорівну писали мистецтвознавці Сергій Росляков і Наталя Сапак, кращі журналісти і майстри поетичного слова Миколаєва: Дмитро Кремінь і Володимир Пучков, Валерій Бойченко, Катерина Наточа і Наталя Христова. Два моїх нариси про мисткиню С. Сєнкевич надруковано в журналі «Автограф. Век ХХ1».

Така енергійна, харизматична, вона фонтанувала ідеями: створила дві картинні галереї — в Чорноморському національному університеті імені Петра Могили і в самому центрі міста — нині муніципальному центрі культури і мистецтв. Вона знала, яке світло потрібне картинам, на якому тлі вони мають демонструватися.

Десятиліття працював клуб жінок-художниць, створений нею в лихі 90-і, де творчі жінки збиралися і вирішували проблеми не лише професійні, а й суто життєві. Бо часи були дуже нелегкі.

Свого часу виступала проти назви ресторану «Мафія» на Центральному проспекті, а також проти будок, що загороджують вид на пам’ятник корабелам.

Була в Серафими Федорівни мрія — створити в місті клуб інтелігенції, який би допомагав владі робити Миколаїв сучасним і зручним, з високою культурою і красивими знаковими пам’ятками історії. Не склалося. Нагла смерть обірвала її таке неспокійне творче життя.

А ще вона вклала багато часу і енергії в другий солідний буклет, де поряд з її чарівними яскравими, як вона сама, квітковими букетами, неймовірними пейзажами і чудовими портретами, незабутніми «ню» — у цьому вона теж була неабияким майстром — були б надруковані її спогади про людей, родину, друзів і зовсім незнайомих випадкових стрічних, про мандри за кордоном. Скажу чесно, вичитуючи їх, я одержувала велике задоволення, дивувалася, яка Серафима спостережлива і мудра. Нині цей буклет десь у видавців — не вийшов через брак коштів. То, може, слід нам усім об’єднатися і постаратися, щоб це, на жаль, посмертне видання побачило світ.

Бо сама Серафима Федорівна вважала: щастя — це не подарунок долі, а риса характеру. Не треба ні від кого і нічого чекати. Щастя — це дія, це робота…

 Провести в останню путь відому жінку прийшло багато людей. Приїхала рідня з Молдови, донька Віка з Києва…

І лежала Серафима у своїй бірюзовій шалі у білій домовині, оточена прекрасними осінніми квітами, наче зібралася кудись відпливти чи відлетіти…

Нехай Господь прийме у своїх небесних чертогах твою чисту душу, де ти також будеш займатися улюбленою справою….
А ми будемо пам’ятати і дякувати Йому, що ти була у нашому житті.

 

Последние новости

Погода

Николаев
пасмурно
13.5 ° C
13.5 °
13.5 °
54 %
1kmh
96 %
Пн
12 °
Вт
12 °
Ср
6 °
Чт
4 °
Пт
7 °
spot_img
Гороскоп на сегодня
Гороскоп на завтра
Материалы по теме

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here