Близько 140 людей з плакатами та прапорами зібралися у Миколаєві 18 серпня, аби нагадати про українських військовополонених та безвісти зниклих воїнів.
Серед тих, хто здолучився до акції — друзі, рідні та близькі військових, які наразі перебувають у російському полоні.
Учасники заходу розповіли власні історії очікування з полону, переживання та болю.
Надія каже, 26 місяців у російському полоні перебуває її чоловік – військовослужбовець 36-ї бригади морської піхоти Петро. За весь цей час отримала від нього два листи.
“Писав, що все добре: “Чекаю на обмін”. Але цей лист був написаний за кілька днів до того теракту, який стався в Оленівці. Я знала, що він був в Оленівці. Є така неофіційна інформація, що він отримав опіки там, але держава наша мені це не підтверджує” — говорить вона.
Ще один учасник акції Дмитро каже, його брат — морський піхотинець, який потрапив у полон в березні 2022 року.
“Пів року тому хлопців обмінювали. І повернули десь одного з його камери. То він, каже, що передавав привіт нам. Дуже схуд, бо три роки в полоні – мало хто витримає такі умови”, — розповідає чоловік.
Кіра чекає на повернення свого чоловіка – військовослужбовця 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Каже, офіційно він безвісти зниклий. Крайній раз спілкувалися телефоном ще на початку вересня 2022 року.
“Коли він сказав, що йде до ТЦК, я нічого не могла зробити. Я знаю його характер. Якщо він вирішив, то все, він вирішив. І мені залишилось тільки це прийняти”, — розповідає Кіра.
За майже два роки – жодних звісток про чоловіка, говорить жінка.
“Вийшли хлопці з полону і сказали, що мій чоловік потрапив туди тяжко поранений і з сильною контузією. Він не розумів, де він і що він. Вони мені ствердно кажуть, що мій чоловік загинув. Але є фотографія на російському Телеграм-каналі, де я бачу свого чоловіка, і я сподіваюсь, що він живий. Просто бажаю, щоб він повернувся живий, і готова чекати стільки, скільки потрібно”, — висловлюється дружина зниклого безвісти військового.
Поширити це:
Подобається це:
Подобається Завантаження…
