Попри десять років російської агресії проти України, декомунізаційний і деколонізаційний закони, міська та обласна влада двох останніх каденцій не може попрощатися з радянськими пам’ятниками.
Про які об’єкти йдеться, як деякі з них опинилися в Держреєстрі культурної спадщини та позицію миколаївської влади сьогодні — у матеріалі Суспільного.
Десятий рік гальмування декомунізації
Протягом останніх дев’яти років влада регіону перешкоджала процесу очищення публічного простору від пам’ятників, що підпадають під дію закону про декомунізацію.
Впродовж цього періоду ігнорувалися розпорядження, терміни, судові постанови, а також ініціювалися перейменування та внесення до охоронного реєстру, що призводило до збереження пам’ятників, пов’язаних із комуністичною ідеологією.
Від самого початку декомунізаційних процесів цьому сприяла і позиція Міністерства культури та інформаційної політики України. Співробітники Міністерства відмовилися задовольнити подання обласної адміністрації щодо виключення з держобліку низки комуністичних пам’ятників, мотивуючи це потребою в додаткових обґрунтуваннях.
Комуністичні пам’ятники у Миколаєві
Наприклад, управління культури, національностей і релігій Миколаївської обласної військової адміністрації у 2015 році звернулося до Міністерства культури з пропозицією зняти з держобліку 82 об’єкти культурної спадщини відповідно до закону про засудження тоталітарних режимів.
Науково-методична рада з питань охорони культурної спадщини Міністерства визначила перелік пам’ятників, які потребували додаткової аргументації для ухвалення рішення про незанесення їх до Держреєстру нерухомих пам’яток України по всіх їхніх законодавчих актах.
Фрагмент додатку 5 до Наказу МКУ від 04.04.2016 №200 з листа МКУ від 11.04.2016 до Управління культури, національностей та релігій Миколаївської ОДА за підписом начальника Управління охорони нерухомої культурної спадщини та заповідників Мінкульту
Серед цих об’єктів були, зокрема, “Пам’ятник борцям за владу Рад”, пам’ятник Олексію Гмирьову, пам’ятний знак Ленінському комсомолу і Пам’ятний знак працівникам міліції, які загинули в період становлення радянської влади, останній відомий як пам’ятник чекісту. Однак у деяких випадках Мінкульт все ж ухвалював рішення про позбавлення об’єктів статусу пам’яток, наприклад, щодо пам’ятника “Борцям за владу Рад” в Очакові.
У травні 2016 року начальник Миколаївської ОВА Вадим Меріков видав розпорядження, яким визначалась необхідність демонтажу низки пам’ятників до Дня Незалежності 24 серпня 2016 року, серед яких були вищезгадані об’єкти.
У додатку до розпорядження зазначалося, що демонтаж об’єктів необхідно здійснити відповідно до висновків Українського інституту національної пам’яті. Проте фактичне виконання розпорядження не було здійснене: замість демонтажу деякі пам’ятники були внесені до Держреєстру, що суперечило початковим планам.
Пам’ятник чекісту: історія демонтажу
Міськрада, менше ніж за місяць після розпорядження голови ОДА Мерікова за підсумками сесії, що відбулася 9 червня 2016 року, направила до обласної державної адміністрації лист про недопустимість демонтажу монумента радянським міліціонерам. Про це повідомив Олександр Малікін, депутат міськради сьомого скликання від фракції “Опозиційний блок”, на своїй сторінці у Facebook.
Пам’ятний знак працівникам міліції, полеглим в період становлення радянської влади та при захисті Вітчизни, вигляд до вибуху. 13 жовтня 2022 року
З документів, оприлюднених Малікіним, стає зрозуміло, що виконувач обов’язків голови ОДА В’ячеслав Бонь намагався протистояти рішенню міськради. Він нагадав 6 вересня 2016 року про необхідність демонтажу пам’ятника, спираючись на повторний висновок Українського інституту національної пам’яті.
Однак 22 листопада 2016 року новий очільник ОДА Олексій Савченко ухвалив рішення про внесення змін до розпорядження свого попередника, скасувавши необхідність демонтажу пам’ятника.
Розпорядження начальника МОДА О.Савченка від 22.11.2016 № 429-р. Миколаївська ОДА
Попереднє розпорядження Вадима Мерікова було прийнято відповідно до закону України, який передбачає тримісячний термін на виконання очільником обласної військової адміністрації своїх повноважень. Цей термін закінчився 21 травня 2016 року, що ставить питання про правомірність внесення змін після зазначеного терміну.
Історія з пам’ятником завершилася 19 жовтня 2022 року, коли він був “втрачений через контрольований вибух”, як повідомив начальник управління культури та охорони культурної спадщини міськради Юрій Любаров. За кілька днів до інциденту Любаров пояснював, що пам’ятник має охоронний статус, під час суперечки щодо його знесення.
Зруйнований пам’ятний знак працівникам міліції, полеглим в період становлення радянської влади та при захисті Вітчизни, 20 жовтня 2022 року
У підсумку, проблема статусу пам’ятника, яка тривала майже сім років, була вирішена у незаконний спосіб. Уже після демонтажу, наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 1 травня 2024 року, об’єкт був визнаний таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Це стало можливим після того, як обласне управління культури включило радянський пам’ятник в подання від 29 листопада 2023 року.
Пам’ятний знак Ленінському комсомолу
Досі у місті стоїть пам’ятний знак Ленінському комсомолу, який завбачливо перейменували на “Юність”. Розпочинаючи з 2015 року, питання про демонтаж цього об’єкта порушувалося на різних рівнях.
21 жовтня 2015 року консультативна рада з охорони культурної спадщини при управлінні культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації ухвалила рішення, що пам’ятний знак Ленінському комсомолу може залишатися як зразок монументального мистецтва. Проте необхідно було внести зміни в облікову документацію щодо його назви. Водночас рада рекомендувала демонтувати барельєф Леніна.
Пам’ятний знак Ленінському комсомолу
Згодом, 4 квітня 2016 року, науково-методична рада з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури надала перелік пам’ятників, які потребують додаткового обґрунтування для ухвалення рішення про незанесення до Реєстру культурної спадщини. Серед них були й об’єкти, присвячені комсомольцям. 16 травня 2016 року голова ОДА Вадим Меріков підписав розпорядження про демонтаж пам’ятного знаку.
8 травня 2018 року Миколаївська обласна державна адміністрація направила пропозицію до Міністерства культури щодо незанесення пам’ятника до Державного реєстру. 11 квітня 2019 року Міністерство культури своїм наказом позбавило його статусу пам’ятки. 6 жовтня 2020 року Український інститут національної пам’яті направив листа до міської ради з рекомендацією демонтувати об’єкт з публічної площини.
Судовий процес щодо цього пам’ятника розпочався у квітні 2018 року, коли миколаївець Анатолій Ільченко подав позов до Миколаївського окружного адміністративного суду, вимагаючи визнати протиправною бездіяльність міської ради щодо демонтажу пам’ятного знаку. Суд першої інстанції ухвалив рішення не на користь Ільченка, але апеляційний суд 5 лютого 2019 року, а згодом касаційний суд 20 січня 2021 року визнали бездіяльність виконавчого комітету протиправною, і пам’ятник мали демонтувати протягом місяця.
Попри всі ухвали, пам’ятний знак продовжував залишатися на своєму місці. Виконавчий комітет міської ради неодноразово відмовлявся демонтувати об’єкт, і лише новий склад виконкому 8 грудня 2021 року погодився на частковий демонтаж.
За кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року з пам’ятного знаку демонтували деякі елементи, включаючи барельєф Леніна. Проте влада міста ігнорувала постанову Верховного суду України, яка мала остаточний характер і не підлягала оскарженню.
Причина того, чому рішення суду досі не виконано, залишається нез’ясованою.
Інші симворли радянської епохи в місті
У Миколаєві тривають суперечки щодо майбутньої долі двох пам’ятників: “Борцям за владу Рад” та пам’ятника Олексію Гмирьову. Місцева влада та державні органи протягом кількох років не можуть визначитися, що з ними робити.
У відповіді Миколаївської ОВА на запит Суспільного йдеться, що 14 листопада 2018 року на засіданні консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури Миколаївської ОДА за ініціативою міської ради одноголосно ухвалено рішення про подання щодо внесення “Пам’ятника борцям за владу Рад” та пам’ятника Олексію Гмирьову до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Нагадаємо, що на той час бібліотека імені Олексія Гмирьова була перейменована на Миколаївську обласну універсальну наукову бібліотеку, вулиця Гмирьова розпорядженням голови Миколаївської ОДА ще у 2016 році перейменована на вулицю В’ячеслава Чорновола, а сквер Гмирьова — на Університетський.
Пам’ятник Олексію Гмирьову, згідно з висновком консультативної ради, “мав вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва Миколаївського регіону”. Крім цього, творча спадщина пролетарського поета визначена вкрай важливою як в історичному, так і в художньому контексті.
Пам’ятник борцям за владу Рад у Миколаєві. Відділ охорони культурної спадщини управління культури та охорони культурної спадщини ММР
Щодо “Пам’ятника борцям за владу Рад” рішення обґрунтовувалося тим, що це — авторська копія монументу видатного українського скульптора Миколи Лисенка, на барельєфах пам’ятника відображені етапи боротьби робітників Миколаєва за свої права, в основу композиції об’єкта покладено події розстрілу 61 робітників суднобудівного заводу.
Відділ охорони культурної спадщини міського управління культури розвінчав міф про існування 61 комунара, навівши в одній зі своїх публікацій інформацію про те, що в листопаді 1919 року білогвардійський генерал Слащов наказав розстріляти 61 людину, начебто пов’язану з підпіллям. Однак зі спогадів очевидців випливає, що лише близько 20 з них дійсно мали зв’язок із радянськими органами, а решта могли бути звичайними злочинцями, схопленими напередодні на ринковій площі. Проте після розстрілу всіх їх назвали “комунарами”.
На час подачі ініціативи про внесення меморіалу до Держреєстру його було перейменовано на “Жертвам збройних конфліктів періоду української революції 1917-1921 років”. Хоча Український інститут національної пам’яті у своєму листі В’ячеславу Боню від 1 липня 2016 року наголосив, що Закон не передбачає можливість надання нової назви пам’ятникам, пов’язаним з встановленням радянської влади, а також надання їм нового змістовного навантаження.
Крім того, згідно з роз’ясненнями УІНП та Мінкульту, об’єкти, пов’язані з подіями встановлення радянської влади, організації розкуркулення та колективізації, підлягають зворотній дії — незанесенню до Держреєстру.
Пам’ятник Олексію Гмирьову
Позитивний висновок консультативної ради став підставою для подання обласного управління культури до Мінкульту. Наказом від 25 квітня 2019 року ці об’єкти були внесені до Держреєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки місцевого значення.
Водночас, Український інститут національної пам’яті рекомендував обидва об’єкти до демонтажу відповідно до чинного законодавства. Незважаючи на це, пам’ятники залишаються на своїх місцях через складнощі з їхнім охоронним статусом.
На початку 2023 року міська рада Миколаєва, враховуючи суспільну напругу навколо пам’ятника “Борцям за владу Рад”, звернулася до консультативної ради з охорони культурної спадщини ОДА з проханням розглянути можливість його переміщення. Обласна влада підтримала цю ініціативу.
Міське управління культури також погодило з Миколаївським обласним краєзнавчим музеєм переміщення об’єкта, але процес затягується через охоронний статус. У відповіді на запит Суспільного міське управління культури повідомило, що 8 березня 2024 року звернулося до обласного управління з проханням ініціювати перед Мінкультом питання виключення з Держреєстру зазначеного пам’ятника, але станом на 14 серпня 2024 року такий наказ не ухвалювався.
Водночас, як випливає з відповіді очільниці обласного управління культури, національностей та релігій Олени Буберенко, станом на сьогодні обласне управління культури не порушило це питання перед Мінкультом через відсутність акту візуального обстеження пам’ятки, що належить до компетенції виконавчого органу міськради.
Ситуація навколо пам’ятника загострюється
Поки міське управління культури та охорони культурної спадщини звітує про ініціативу перенести пам’ятку до музею, аби “виконати завдання з подолання наслідків тоталітарного минулого, зменшити кількість об’єктів радянської спадщини у публічному просторі міста”, відділ охорони цього управління на своїй фейсбук-сторінці 25 липня 2024 року оприлюднює допис під провокативною назвою “Зруйнувати не можна зберегти”, запропонувавши подумати, де поставити кому.
У дописі наведено аргументи на користь збереження пам’ятника, включаючи авторитетність скульптора та географію розміщення його робіт. Водночас не зазначено, що його пам’ятники в інших містах вже демонтовані, наприклад, “Мати-Вітчизна” у Львові, яка у 2023 році була перенесена до музею “Територія терору”. Пам’ятник Щорсу в Києві, співавтором якого був цей же скульптор, також демонтований.
В інформаційному повідомленні міститься заклик не знецінювати боротьбу попередніх поколінь, втілюючи євроінтеграційні процеси в Україні. При цьому драматична історія подій, що відбувалися на території скверу, пов’язується з історією встановлення в 20-ту річницю Жовтневого перевороту ленінградського пам’ятника. Це стає підставою твердження, ніби зазначена на чавунній плиті об’єкта авторська назва “Безсмертним борцям за владу Рад” не відповідає історичній дійсності.
Кому ж присвячений пам’ятник в центрі скверу?
Перший пам’ятник на площі 61 комунара (перейменованій у 2016 році на Адміралтейську) був встановлений у 1919 році разом зі склепом над похованням 16 комунарів, які загинули під час антирадянського повстання в селі Нечаяне (Козлове) від рук так званих куркулів у травні 1919 року. Того ж року поховання поповнилося трунами 26 червоних бійців, що загинули під час куркульського повстання у селі Матвіївка (Червоне) Новоодеського району.
Перепоховані ці поборники колективізації були того ж року на міському кладовищі, а їхні могили наказом МКІП від 01 травня 2024 втратили статус пам’яток.
Пам’ятник “Борцям за владу Рад”. Відділ охорони культурної спадщини міста Миколаєва
Перший пам’ятник 1919 року не зберігся, але в 1936 році на цьому місці спорудили меморіал, створений Миколою Лисенком та Леонідом Муравіним в Ленінграді.
Обговорення питання збереження пам’ятника викликало значний резонанс серед мешканців Миколаєва. Вони висловили невдоволення спробами виправдати комунарів, які загинули під час антирадянських повстань.
Обговорення людей у коментарях під дописом Відділу охорони культурної спадщини міста Миколаєва
Очільниця відділу охорони культурної спадщини Світлана Гладун, за сумісництвом член міської топонімічної комісії, ексдепутатка облради від забороненої з 2022 року проросійської партії “Опозиційний блок”, уже потрапляла під критику через свою ідеологічну позицію і зневажливе ставлення до історичної постаті Симона Петлюри, визнаного на законодавчому рівні борцем за незалежність України у 20 столітті.
Досвід інших громад
На території України триває активний процес демонтажу пам’ятників, які звеличують учасників встановлення радянської влади. Ці споруди, пов’язані з подіями встановлення радянського режиму, підпадають під дію законів про декомунізацію та деколонізацію.
У селищі Шишаки Полтавської області демонтували пам’ятник борцям за радянську владу, який перевезли до філії Державного історико-культурного заповідника в місті Путивлі. Там він став частиною експозиції “Музей монументального мистецтва тоталітарної доби “Парк радянського періоду” у Спадщанському лісі.
Також на Полтавщині демонтували кілька пам’ятників “Борцям за владу Рад”. Зокрема, у Святилівці, Великій Будищі та Путивлі. У місті Кременчук Полтавської області знесли монумент з такою ж назвою.
У Кропивницькому також демонтували комуністичний пам’ятник “Борцям за владу рад”.
Столітній обеліск з аналогічною назвою зняли у Кам’янці-Подільському.
Сумні висновки
З початку російського повномасштабного вторгнення по 12 серпня 2024 у Миколаєві демонтовано п’ять пам’ятників і стільки ж меморіальних дошок. На розгляді перебуває питання щодо демонтажу або перенесення семи об’єктів, серед яких є пам’ятки.
На виконання Закону України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії” рішення міськради, розпорядження очільників міста та обласної адміністрації про демонтаж пам’ятників та пам’ятних знаків, навіть тих, що не мають охоронного статусу, ухвалено не було.
Незрозуміло, чим мотивоване таке наполегливе бажання захистити радянську ідеологічну спадщину. Зволікання з виконанням законів може з великою долею вірогідності призвести до повторення ситуації, яка сталася з пам’ятником чекісту.
Покладання квітів до меморіалу
Відсутність політичної волі заважає Миколаєву перейняти досвід інших громад, які активно позбавляються радянських символів.
Таким чином, місто залишатиметься радянським заповідником, а можновладці й надалі покладатимуть квіти з синьо-жовтими стрічками до монументу, підписаному рядками «за нашу советскую родину», поки нарешті не усвідомлять, що деколонізація важлива як для переосмислення минулого, так і для майбутнього України.
Поширити це:
Подобається це:
Подобається Завантаження…
