Козацькому роду нема переводу
РУКИ ГЕТЬ ВІД НАШИХ САРМАТІВ
В 1631 році видатний польський історик і письменник, вихователь в шляхетних магнатських домах ксьондз Шимон Старовольський публікує латиномовну працю «Сармацькі воїни» («Sarmatiae bellatores»), яка містить 130 біографій польських лицарів, що уславили і увічнили велич і могутність його вітчизни у світовій історії. Серед них Мешко І, Болєслав Хоробрий, Владислав Ягайло, Казимир Справедливий, Стефан Баторій та інші чисельні «сармацькі лицарі», чесноти та подвиги яких на благо польщизни слугують взірцем та духовною наснагою у пам’яті наступних поколінь.
Що тут не так? Та все не так! Бо насправді ж сармати — зовсім не польські, а наші рідні козацькі пращури, що в сиву давнину віковічно володарювали на розлогих степових теренах Північного Причорномор’я.
Сама назва їх походить від красивого давньоукраїнського слова «сурми». «Чуєш, сурми заграли…» — у походах та перед битвами бойові лави сурмачів-характерників наводили потойбічний жах на зайд-окупантів, не кажучи про незламні звитягу, хоробрість та кмітливість наших прадавніх воїнів-козаків. Далебі, сьогодні лише карпатські трембіти — рідкісні артефакти цієї сивої давнини — можуть дати нашому сучаснику уявлення про надзвичайну міць магічного впливу козацьких сурм на орди чужинців та ворогів. Тому у навколишніх варварів, а серед них і грецьких істориків та хроністів, так глибоко закарбувалась ця назва і образ, які з плином часу перекручено на «сарматів», «сараматів», «савроматів», тощо.
Більш того, славу і міць наших предків сарматів всі старались привласнити собі. А найбільш — поляки. Починаючи з «розвідок» класика польської історичної науки Яна Длугоша (1415-1480), власне Сарматія — це і є древня Польща. І саме завдяки тому, що вона Сарматія «Польща ідеальна у всьому», стверджував один з провідних польських ідеологів сарматизму Станіслав Ожеховський (1513-1566).
Тоді ж, як різновид культури польського бароко, створюється і особливий романтичний мистецький сарматський стиль. Так у живописі та скульптурі з’являється характерний «сарматський портрет», де передовсім зображений лицар-захисник християнства і вольностей, що підкреслюється його поставою, одягом, зброєю та гербом — кунтушем, жупаном, а нерідко і козацьким оселедцем та булавою.
В літературі та поезії формується вишуканий ідеал лицаря-войовника — захисника Польщі та католицької віри, та водночас оборонця свобод, честі та шляхетності. Яскравим класичним прикладом ідеалу сарматського лицарства слугує відомий роман Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем».
Постає питання — а як могла статись така крадіжка нашого славного минулого?
А стало це можливо і завдяки нам, українцям. Вже згадуваний вище польський ідеолог сарматизму Станіслав Ожеховський — насправді є українець Станіслав Орiховський-Роксолан. Він був глибоко освіченою людиною свого часу, навчався у Відні, потім в Італії: Падуанському та Болонському університетах, далі поглиблюючи знання в Римі та Венеції. Блискучий оратор, яскравий полеміст і письменник, духовний та громадський діяч, він замість виборювати українську державу обрав шлях колаборувати польщизні. З одної сторони, постійно підкреслюючи гордість своїм українським походженням, в віроглядних і громадянських питаннях Оріховський — чистий поляк і польський ксьондз.
Так у політичному трактаті «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» Оріховський-Роксолан заявляє: «Я русин, гордий цим, охоче про це повсюдно кажу», та водночас він ідентифікує себе «gente Roxolanus, natione vero Polonus» («роду роксоланського, походження польського»), тим стверждуючи, що він, і разом з ним українці спільно з шляхтою Речі Посполитої ведуть родовід від роксоланів (частина сарматів).
І Оріховський-Роксолан був не єдиним таким чужинським запроданцем, на розумі, таланті та активності яких зростали наші сусіди та поневолювачі. Тому зовсім не дивина, що серед 130 славетних поляків-сарматів у Шимона Старовольського ми знаходимо нашого навіть славного українського князя Володимира, хрестителя України-Руси. Виявляється, він також виборював… Польщу — українці-потомки ж не перечили.
Саме про таких «українчиків» Іван Франко в пролозі до своєї поеми «Мойсей» сказав:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?..
Козаки-сармати є нашим славетним минулим та гордістю. Не віддамо їх — скарб нашої народної величі та гідності — на паливо та поживу для чужинських потягів і потуг.
Пишаймося та поціновуймо своє, бо ми того варті. І прадавній сарматський приклад нехай послугує нам гідним історичним уроком.
Левко Попелястий, краєзнавець-історик, оборонець коґнітивного простору Матері-України
