«Миколаєву від Миколая:
Сім місяців тому я їхав до тебе у гості. Я мав заспівати для твоїх сміливих людей. Потім почалася війна і плани змінилися зовсім. Але моя нога поруч з твоєю іде.
Коли ти від спраги вмирав, то я носив тобі воду. Ділив свою кров, ти давав її захисникам. Я приїжджав в твої гості при кожній сакральній нагоді. Бо честь мені словом ділитися з тим, хто тебе несе на руках. Бо честь мені бачити очі синів твоїх і очі доньок.
Ці очі, які від прожитого трохи блищать. Із добрими зморшками, десь з сивиною на скронях. Ці очі, в яких у майбутньому райдуги щасть.
Я знаю, ти скоро все, що болить відбудуєш. Я знаю, що швидко розквітнеш, новою красой обростеш. Незламності дух свій в бою із цим пеклом гартуєш.
Ти — місто з душею, а значить, ти — місто без меж. З днем народження, Миколаїв!»
