Понедельник, 20 мая, 2024
ГлавнаяЭкономика и бизнесВадим МИЦО: «Завдання аграріїв - нагодувати країну»

Вадим МИЦО: «Завдання аграріїв — нагодувати країну»

Ганна КОРОЛЬ.

З надзвичайною приємністю хочу познайомити читачів «Южной правды» з сучасним керівником нової формації Вадимом Володимировичем Мицо. Своїм підходом до ведення бізнесу, світоглядною позицією він довів, що народна мудрість «молодо-зелено» набула нового звучання.  Молодо — не зелено. Поєднувати в аграрній галузі та сфері логістики, приймати рішення і нести за них відповідальність, — це все про Вадима Мицо, директора приватно-орендного господарства «Надія».

…Ранок. Зустріч з Вадимом Володимировичем журналістам призначено в селі Березнегуватське, що знаходиться на відстані двадцяти п’яти кілометрів західніше від Нового Бугу. Обираємо найбільш короткий шлях, що пролягає Кіровоградським напрямком до Возсіятського, а вже звідти — до пункту призначення. Дорога перестала бути лише напрямком: відремонтована, з розміткою та дорожними знаками. А ще донедавна багатотоннажні вантажівки «лягали» тут на днище, а про легковий транспорт годі й говорити!

В Березнегуватському їдемо на базу, де й зустрічаємося з Вадимом Володимировичем Мицо. Знайомимося. Цікавлюсь, яке місце в його серці займає село та чи не вабить молодого керівника місто.

— Я жив у Миколаєві, досі маю до нього стосунок, можу порівняти місто й село не за розповідями чи відео. Сказати категорично щось на користь того чи іншого населеного пункту — не можу, бо це не співставні величини. Є свої переваги, звичайно, і в місті, і в селі. Але тут є простір, є та воля, що передається генетично, в спадок. Час вніс свої корективи, багато змін випало на долю українського села. Завдання — зберегти його, бо ж не даремно в поезії воно оспіване, як колиска людства. Щоб любити село, потрібно знати його історію, вносити свою вагому часточку в його збереження, а при можливості — розбудову. До реформування в Березанському знаходилася центральна садиба колгоспу «Молода гвардія». Лише орних земель господарство мало чотири тисячі сто сорок гектарів. П’ятдесят сім працівників колгоспу були відзначені державою та отримали високі нагороди. Можна і потрібно ставити високі цілі, прагнути стати повноправними членами європейської спільноти, але своє не можна забувати, свого  не потрібно цуратись. Пам’ятаєте, як Тарас Григорович Шевченко в своєму посланні сказав? І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Знати історію краю, історію роду свого — ось що важливо для людини. Зверніть увагу: те дерево, що має міцне коріння, не боїться ні вітру, ні посухи. Так і людина: силою та благословенням роду міцно вкорінюється на землі.

«Від батька — до сина»

 

Володимир Іванович Мицо

 

Вадим Мицо з мамою, донькою та дружиною

Батьки для більшості з нас є першими вчителями великої книги, що зветься життям. Вони є прикладом, здебільшого впливають на вибір професії, на становлення та навіть обрання світоглядної позиції. От і Вадим Володимирович пригадує, як його і сестричку батько «катав» на комбайні. Батько, Володимир Іванович Мицо, розпочав свою трудову діяльність на ниві обробітку ланів та збирання врожаїв.

І сьогодні його дорослий син розповідає, як малеча стояла на місточку, немов капітани за штурвалом корабля, що плинув по золотому морю тугого ячмінного колосся. І нічого, що «пощіпувало» після того ячменю ще декілька днів: діти долучалися до великої справи збирання врожаю. Пройшли роки, а Вадим Володимирович з вдячністю згадує ту нехитру батькову науку про те, як вирощувати та як заробляти хліб. Батько працював і навчався. Став інженером в колгоспі, завідувачем гаражем, де був не один десяток колгоспної техніки, а згодом очолив колгосп. Сьогодні дехто називає ті часи «совком», кидає тінь на минуле. Вадим Мицо має звичку аналізувати, співставляти, робити висновки.
Яку перевагу мали колгоспи? Напевне, планове ведення народного господарства на теренах колишньої держави  знімало з керівника такі питання, як реалізація продукції, придбання техніки та запчастини… Але це не означало, що в колгоспі лише заявки оформляли, а все поступало «на  блюдечку з блакитною окантовочкою». Боролися за високі врожаї, вкладали кошти в соціальну сферу. Колгосп спеціалізувався не лише на вирощуванні зернових, а й на розвитку м’ясо-молочного напрямку.

— Ви звернули увагу, скільки в нас по вулиці знаходиться однотипних будинків? То тридцять одну домівку звели в колгоспі для переселенців. Для спеціалістів побудували чотири будинки: дбали про закріплення кадрів на селі. Чи нарікав мій батько на селянську долю? Ні, жодного разу не поскаржився, що його щось в житті не влаштовує. Мені іноді здається, що він любив землю, відчував її та розумів. Вранці, до наряду, встигав об’їхати всі поля, побувати на фермах, а в жнива — на зернотоку, ваговій… Завжди чекав весну, покладав надії на черговий хліборобський рік. Невсипущий був: тільки сонечко зблисне — їде на поле. А як весна наближається першими теплими днями, то вже батько поспішає за село, на лани. Я від батька навчився розуміти землю. Цьому не вчать в університетах чи інститутах. Це — таємниця, споріднена із загадковістю, знання та розуміння котрої є складовою формулою успіху. Чи передам я цю науку своєму сину? Сподіваюсь, що він зацікавиться справою життя свого діда Володимира, розділить зі мною хліборобське діло. Як і мій батько колись, так я беру сина на поле, показую, де хліб та бублики ростуть. Як у тій пісні співається, так і в житті, можливо, складеться:

«Родина, родина, від батька — до сина,
…Родина, родина — це вся Україна:
З глибоким корінням, з високим гіллям».

Вадим Мицо з сім’єю

 

Слово аграрія,  або Про те, як приборкати ниву в зоні ризикованого землеробства

Вадим Володимирович завжди мав на меті створити власний бізнес. Можливо, саме це спонукало після трьох років стаціонарного навчання в Одеській юридичній академії, по закінченні якої отримав диплом молодшого спеціаліста, перейти на заочну форму. Вища юридична освіта відкривала перед випускником престижного навчального закладу широкі горизонти. Обрав страхову компанію. Та прагнення прийти в сферу бізнесу перемогло. Зайнявся реалізацією запасних частин. Перші заробітки були мотивацією до розширення бізнесу. Допомагав батьку, вкладаючи власні кошти в господарство.

— Я бачив, — розповідає Вадим Володимирович, — що обігових коштів у батька обмаль, тому виручав його. Сам же займався вантажоперевезеннями. Ні, ми не мали спільного фінансового гаманця: кожен заробляв своє і володів своїм. Але взаємовиручка і взаємопідтримка — це в нас з батьком було завжди. Допомога від мене була транспортом на перевезення зерна. Батьку не потрібно було мати власний автопарк, утримувати водіїв. А зекономлені кошти він мав можливість вкласти в розвиток, в придбання високоякісного насіння, добрив.

Я вже говорив, що методи роботи у нас з батьком суттєво різняться. Можливо, йому складно було перелаштуватися на ті кардинальні зміни, що прийшли разом з реформуванням сільського господарства, та він зберігав тенденцію до кількісного складу техніки. Звідси — висока собівартість продукції. Я все докорінно змінив. Ринок перенасичений високопродуктивною технікою. Якщо сказати про вітчизняних аграріїв, то вони на закупівлю імпортних комбайнів, тракторів та інвентаря витрачають щороку майже один мільярд доларів! Для прикладу. Я придбав трактори з автопілотами. Ефективність — надзвичайна! А сучасні трактори та комбайни господарства — це для мого батька було б щось з області фантастики. Пригадую, як за часів його головування проходили в колгоспі жнива. На полі — десяток, а то й більше комбайнів. Стільки ж вантажівок. З рання до пізня йшла «битва за врожай». Бувало, що комбайнери навіть додому не йшли: ночували під зоряним небом, бо на перепочинок мали якихось три-чотири години. Куховарили місцеві жінки в колгоспній їдальні, розвозили сніданки, обіди та вечері прямо до комбайнів. Нині ж все інакше. В усьому — рентабельність.

 

Йти в ногу з часом

Вадим Мицо побував в різних виставкових залах, де експонують свою сучасну продукцію виробники агротехніки. Акцент і на високу продуктивність, і на забезпечення та використання інноваційних технологій, адже погода останнім часом аграріїв не тішить: то засухою випробовувала, то заморозками. Як же домогтися рентабельності сільгоспкультур, мінімізувати собівартість, вдало продати агропродукцію, ціни на яку досі лишаються відносно низькими?

— Щоб все це поєднати, варто використовувати комплексний підхід, замкнуті технологічні цикли. І, звичайно, має бути мінімізований людський труд. Техніка таких брендів, як «John Deer», «New Holland», «Case», «Claas» — затребувана аграріями нашої країни. Чи дорога вона? Так! Тому має працювати. І не лише на полях власного господарства, але й на нивах в інших областях України. Жнива ж відбуваються не одночасно завдяки великій території та відмінності кліматичних умов. Це й дає можливість додатково заробляти, а не тримати без діла «на припоні» сотні кінських сил під капотом.

…Вадим Мицо переконаний, що час вимагає від аграріїв прискореного прийняття рішень. І, звичайно ж, — запровадження інноваційних технологій. Одна з них — No-till. Саме завдяки їй урожайність значно збільшується навіть в засушливий період, а на півдні це відбувається дуже часто: бездощів’я, відсутність снігу, наслідок — не достатня, критично низька кількість вологи.

Запитую, чи ризикував Вадим Володимирович, запроваджуючи цю технологію.

— Ризик був хіба що в тому, що мене можуть не зрозуміти, але ж результат жнив змусив би скептиків переглянути свої погляди. Я звик самостійно приймати глобальні рішення і нести за них відповідальність. На Миколаївщині, крім мене, є аграрії, що вже давно використовують цю технологію. Вона сприяє зменшенню навантаження на грунт. Та й структура грунту не порушується, збільшується кількість гумосу, що позитивно впливає на родючість. Як наслідок — досягнення високих врожаїв.

— Скажіть, будь ласка, як вирішуєте кадрове питання? Адже таку дороговартісну техніку будь-кому довірити не можна…

— Трудовий колектив був ще при батьку, я лише з 2015 року став директорувати. Від того кращого, що було раніше, я не відмовляюся. Колись були шефи, пам’ятаєте? Старший та досвідчений був наставником. Ось такий принцип і я сповідую в кадровій політиці господарства. Є в мене досвідчений механізатор — він готує до роботи тих, хто потребує додаткових знань. Я переконаний, що стимулом, мотивацією є не лише заробітна плата, а й те, що кращий трактор чи автомобіль отримає  для роботи той, хто ефективно працює, бережно ставиться до майна. Я зріднився зі своїми працівниками, ставлюся до них так, як до членів сім’ї, розумію їх у всьому та готовий допомогти. Мені приємно, що всі механізатори, котрі працюють у моєму господарстві, мають власні легкові автомобілі. Приємно, коли господарюють і на власних городах, і двір та біля двору тримають впорядку. Ніколи не сповідую принцип «любою ціною». Про екологію маю дбати, про збереження родючості грунтів. Саме тому дотримуюся культури землеробства, використовую метод сівозмін. Що вирощую? Зернові, сою, ріпак, горох. Зменшую посіви соняшнику, бо він надто виснажує землю. Знаю твердо: потрібно вирощувати культури, що найбільш прийнятні до наших кліматичних умов. Гречка, наприклад, дуже примхлива, а для бджіл — рослина медоносна. Є в мене досвід роботи по гороху. Ріпак і пшениця після нього чудово почуваються, бо запас азоту надто сприяє їхньому росту і врожайності. Насіння теж своє маємо, добірне та високопродуктивне. В цьому році виростимо шість сортів пшениці та чотири сорти ячменю. Результат покаже, якому з них віддамо перевагу.

 

З турботою про людей

Працівники приватно-орендного підприємства «Надія»

На території бази — будиночок для водіїв та механізаторів. І не який-небудь, а зі всіма зручностями. Якщо раніше одяг для прання Вадим Володимирович брав додому, то тепер і це питання «знято з повістки денної»: до послуг кожного з них — сучасна пральна машина. Ще одне питання вирішено: готування їжі для працюючих під час посівної та в жнива. Цім завжди  займалася Ольга Василівна, мама Вадима Володимировича. Вона — педагог: вчить своїх учнів математиці та фізиці. Залишається великою підтримкою для сина, пишається його успіхами, бачить, як її Вадим працює, як буває йому нелегко, та ніколи з обраного шляху не звернув. Дорослий син — мамина надія! Моя дружина, Тетяна Олександрівна Мицо, — директор фірми «Агрологістик-М».

Ось так і живуть: всі мають свої справи, а міцні родинні стосунки лише сприяють тому, щоб діло робилося краще, щоб життєві дороги були легшими.

Була б розповідь про аграрія Вадима Мицо неповною, якби я не почула тих, хто під його керівництвом працює. Ось що сказав Андрій Григорович Гриценко, механізатор: — Я в цьому господарстві працюю з 2013 року. Маю професійну освіту: навчався в
1993 — 1994 роках в Новобузькому виробничому комбінаті. З того часу багато змін відбулося: від державного устрою до форми власності, однією з них є розпаювання колгоспних земель. Життя вимагало удосконалення знань: перебуваючи на біржі праці, закінчив курси ще одні, звідси — дві професії — тракториста і шофера. Лише на моїй трудовій біографії можна простежити, як все докорінно змінилося: розпочинав колись працювати на комбайні «Колос», а тепер впевнено тримаю штурвал сучасного Джон-Діра. В господарстві Вадима Володимировича всюди — повний порядок. Отже, все залежить від керівника. Він завжди бере відповідальність на себе, але там, де потрібна думка практиків, — дослухається, радиться. Разом перед посівною їдемо на поля, визначаємось, як будемо сіяти, коли розпочнемо сівбу, як оброблятимемо. Колектив така постановка організації праці лише згуртовує. Наш директор відзначається мудрістю, а це ні за які гроші не купиш, з дипломом не отримаєш. Цінує своїх підлеглих. Допоміг легкові автомобілі всім нам придбати, а як хто хворіє, а чи в родині — проблема, то Вадим Володимирович в підтримці ніколи не відмовить. Особисто я дякую директору нашого аграрного підприємства за людяність, за довіру, за любов до рідної землі. Ми забезпечені роботою, а це в наш час — подарунок долі. Та й село ж збережемо всі разом. Бо як би де за морями не було гарно, а в нашому Березнегуватському — найкраще.

 

Як стати будівничим держави

 

Вадим Мицо, директор аграрного підприємства Надія

Мета — це шлях у часі. Ці слова належать Карлу Ясперсу, німецькому філософу. І пригадала я їх тому, що в нашому непростому часі, долаючи перешкоди, впевнено йде до своєї мети Вадим Мицо. Вболіває за українське село, адже питання продажу землі внесе свої корективи, та чи будуть вони на користь селу — важко сказати. Розмірковує: «Землю здатні скупити холдинги, а вони не будуть створювати бази, тримати колектив, допомагати вирішувати соціальні питання: на спеціальних тралах привезуть техніку, котра за декілька днів виконає польові роботи та й «крапка». Розбудова держави йде так мляво, бо не долучає її керівництво до співпраці професіоналів з так званої «периферії». Візьмемо наші дороги. Чи надовго збережуться? А шляхи вирішення цього питання є. Причому ефективні».

— Що на рівні керівництва держави, області варто було б зробити, щоб зняти з повістки денної питання боротьби з перевантаженим транспортом на українських дорогах?

— Скажу відверто: вагові комплекси — це питання ніколи не вирішать, лише й надалі розгалужуватимуть розплідник корупції, — говорить Вадим Володимирович . — Розпорядженням, постановою Кабміну потрібно терміново заборонити портам та елеваторам приймати вантажі, що перевищують сорок тонн. Загальний реєстр має бути, котрий інформуватиме Укртрансбезпеку про те, який транспорт прибув з порушенням вимоги, тобто був перевантажений. А звідси — штрафи! І не дві-три тисячі гривень, а по двісті неоподаткованих мінімумів за кожний «перегруз». Тільки так можна довести, що дорогу розбивати ніхто не має права, що закон — дієвий, і що  він — один для всіх.

…Ми довго спілкувалися в невимушеній обстановці. Вадим Володимирович ділився своїми думками, в котрих — бажання принести користь рідному краю, Україні. Щасливий, що село живе, що на його території діють дитсадок, школа, фельдшерсько-акушерський пункт. Є згідно графіка в селі рейсові перевезення пасажирів. Щиро радіє, що сільські ставочки наповнилися в цьому році водою. Розповідає про те, як живуть в далекому зарубіжжі. Пригадує, як красиво в німецьких селах: газони, квітники, чистота і порядок. Там якийсь ритм своєрідний: ніхто нікуди не поспішає… Чи буде так у наших селах? Чи станемо ми країною європейською? Та чи скоро ті часи настануть? На ці питання однозначно відповісти важко. Але ж ніхто нікому не забороняє прибрати в дворі, біля будинку, посадити рядочок чорнобривців під власною огорожею, садочок посадити, кущик троянд. Тут все залежить від людини!

Пригадались Вадиму Володимировичу слова батька: «Погано робить не треба — погано й само зробиться, а якщо затіяв діло, то роби його гарно».

І він робить. Гарно, на совість, з повагою до людей та з безмежною любов’ю до землі. Як і має бути. Адже переконаний, що вітчизняні аграрії зобов’язані забезпечити хлібом народ України. Надто важливо, щоб в кожної людини була впевненість у завтрашньому дні. Отже, працювати щоденно та бездоганно потрібно сьогодні і зараз.
 

Последние новости

Погода

Николаев
облачно с прояснениями
11.2 ° C
11.2 °
11.2 °
93 %
2.6kmh
75 %
Пн
21 °
Вт
22 °
Ср
20 °
Чт
22 °
Пт
16 °
spot_img
Гороскоп на сегодня
Гороскоп на завтра
Материалы по теме

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь